План заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти
Алгоритм дій у разі виявлення ситуації булінгу
Порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти
- Заяву або повідомлення про випадки булінгу у закладі освіти має право подати будь-який учасник освітнього процесу.
- Заява подається керівнику закладу освіти відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
- Здобувач освіти, який став свідком булінгу у школі, зобов’язаний повідомити про це вчителя, вихователя, психолога або безпосередньо керівника закладу освіти .
- Педагог або інший працівник закладу освіти, який став свідком булінгу або отримав повідомлення про факт булінгу від здобувача освіти, який був свідком або учасником булінгу, зобов’язаний повідомити керівника закладу освіти про цей факт.
- Керівник закладу освіти має розглянути звернення.
- Керівник закладу освіти створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з’ясовує обставини булінгу.
- Якщо випадок цькування був єдиноразовим, питання з налагодження мікроклімату в дитячому середовищі та розв’язання конфлікту вирішується у межах закладу освіти учасниками освітнього процесу.
- Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то керівник закладу освіти повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.
- Здобувач освіти, його батьки або особи, що їх заміщують може самостійно звернутись до уповноважених органів:
- на гарячу лінію ГО «Ла Страда - Україна» з протидії насильству в сім’ї або із захисту прав дітей;
- до соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді;
- Національної поліції України;
- Центру надання безоплатної правової допомоги.
В такому разі після отримання звернення дитини, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу. Керівник закладу освіти має розглянути таке звернення та з’ясувати всі обставини булінгу.
Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти та відповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування)
- При встановленні факту або підозри на наявність булінгу, здобувачі освіти, батьки, педагоги звертаються до директора із написаною заявою.
- Керівник закладу скликає Комісію, до складу якої входять педагогічні працівники, у тому числі психолог, соціальний педагог, учитель правознавства.
- Комісія впродовж 10 днів проводить внутрішнє розслідування про факти або підозри на наявність булінгу із запрошенням для розгляду батьків постраждалого та булера, та інших зацікавлених осіб.
- Якщо Комісія визнала, що це був булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, то керівник закладу освіти повідомляє поліцію, службу у справах дітей та відділ освіти Демидівської селищної ради.
- Рішення Комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії.
- У разі, якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до поліції.
- Здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу надаються соціальні та психолого-педагогічні послуги.
Профілактика булінгу та кібербулінгу в учнівському середовищі
Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного. Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.
Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.
Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.
Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:
- систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
- задирство;
- фізичні і психічні приниження;
- різного виду знущання;
- бойкот та ігнорування;
- псування особистих речей та ін.
Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.
Кібербулінг – це жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити дитину, в яких використовуються інформаційно-комунікаційні засоби: мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі тощо.
Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:
1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;
2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.
Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:
- переслідувач (булі);
- жертва;
- спостерігач.
У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.
Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:
- вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
- вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
- вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
- якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.
Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:
- вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
- вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
- вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
- вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
- якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.
Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.
Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.
Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.
Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.
Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.
Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, до профілактики цього явища безперечно долучаються учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.